Біль може посилювати чутливість собаки до гучних або несподіваних звуків.

Собаки з високою чутливістю до гучних або раптових звуків повинні регулярно перевірятися у ветеринарів на предмет больових відчуттів.

Це результати дослідження, опублікованого в журналі Frontiers In Veterinary Science.

Я спокійно ставлюся до численних сучасних досліджень. Не все, що науково, 100%-ва істина і може бути застосовано на практиці.

Але вважаю, що краще брати до уваги висновки, припущення, зроблені дослідниками, ніж керуватися доводами "собака поводиться так, тому що його погано виховували або недостатньо дресирували".

Учені-біхевіористи з Великої Британії та Бразилії вивчили собак, у яких розвинулася чутливість до гучних або раптових звуків, шумів різної тональності.

І виявили, що собаки, які відчувають біль через проблеми в опорно-руховому апараті (ОРА) виявляли більшу чутливість до звуків, ніж ті, у яких не було виявлено порушень у роботі ОРА.

Дослідники вважають:

Недіагностовані больові відчуття можуть посилюватися, коли небезпечні, незрозумілі звуки насторожують, емоційно та фізично заводять собаку, створюючи додаткове навантаження на вже запалені м'язи або суглоби, завдаючи ще більшого болю.

• Собака може почати асоціювати такий біль із гучним або страшним звуком.
• Стати більш чутливим до шумів загалом.
• Почати уникати ситуації, де набув негативного досвіду - наприклад, відмовлятися від прогулянок у парку або побоюватися певної кімнати в будинку.

Як це може сприймати собака:

Тут мені було дуже шумно і боляче - буду уникати такі місця, ситуації.

Якщо мені зараз боляче вдома, то на прогулянці, у тому "страшному" місці, може стати ще болючіше.

Автори дослідження рекомендують проводити ретельне фізичне обстеження всіх собак із такими поведінковими проблемами, як боязнь звуків або шумові фобії:

• Це допоможе з'ясувати, чи може біль бути причиною їхніх страхів і підвищеної тривожності.
• Якщо виявити причину болю, усунути (мінімізувати) її - можна вирішити і проблему поведінки.
• Після успішного лікування причини болю раніше сформовані негативні звукові асоціації можуть зберегтися. Може знадобитися поведінкова терапія.

Вчені працювали з двома групами собак з підвищеною звуковою чутливістю: собаки з діагностованим болем в опорно-руховому апараті, і ті, в яких його не було.

В обох випадках найтиповіші поведінкові симптоми включали відтрушування, тремтіння і уникнення.

Але "собаки з болем" демонстрували більш яскраві поведінкові реакції в тих ситуаціях, де вони отримали негативний досвід з певним звуком або шумами загалом, порівняно з "собаками без болю". Наприклад, намагалися повністю уникати певної локації на прогулянці.

Що цікаво і не зовсім зрозуміло для мене:

Собаки з проблемами ОДА і підвищеною чутливістю до звуків були в середньому на чотири роки старші за своїх родичів без болю.

Цитую:

In “clinical cases” (i.e., those where pain was identified), the age of onset of the noise sensitivity was on average nearly 4 years later than “control cases”.

Студентка факультету ветеринарної медицини Ана Луїза Лопес Фагундес із бразильського університету Centro Universitário de Belo Horizonte провела це дослідження в рамках бразильської програми "Наука без кордонів" і зробила такі висновки:

• Ми вважаємо, що собаки з хронічним болем у м'язах і суглобах можуть сприймати шум зовсім інакше, ніж здорові собаки:

Якщо звук/шум лякає їх, це може призводити до напруження м'язів. І, як наслідок, такі собаки відчувають біль і пов'язують його зі звуковими тригерами.

• Собаки, які відчувають біль, часто уникають не тільки того місця, де їм було погано, а й набагато більших територій.
• Такі собаки також схильні уникати інших собак (прим.пер. гадаю, через відчуття вразливості, вимушену необхідність рухатися більш активно).
• Результати цього дослідження справді важливі. Вони сприяють благополуччю собаки і поліпшенню його поведінки, бо причини болю можуть бути діагностовані і згодом вилікувані/мінімізовані.

Думаю, нам є над чим замислитися.

Робота зі страхом звуків, шумовими фобіями - не тільки про зниження тривожності загалом, про підвищення безпеки, про розумний менеджмент життя собаки.

Точно не про занурення в неприємні звукові події та загодовування смаколиками.

Це про ретельну діагностику фізичного стану собаки. І подальшу/паралельну грамотну поведінкову терапію.

Повна версія дослідження опублікована в журналі Frontiers In Veterinary Science.